Тінь легенди на гачку

Не знаєш з чого почати, коли все навкруги таке чудове: і небо, і лани, і потоки річки. А ви знаєте нашу річку? Еге! Таких річок, мабуть, ви і не бачили. Вона як вуж крадеться між пагорбами, а на пагорбах гаї, поля, будинки, грядки яких сповзають до води. А біля потоку зелень буяє, верби гнуть свої кінцівки вниз і вгору. Все в розквіті літа. Пахне травами ланів, медом бджіл, які невтомно працюють на полях, домашнім затишком.

Як же гарно стояти на пагорбі і споглядати таку красу. Чи не в такі моменти життя ми почуваємо себе щасливими? Природа і свобода... І хто це казав, що людина крил не має? А душа стрибає від радості, здається, не зупинити. А навіщо зупиняти?

На небі сонечко сміється, даруючи тепло. Веселі і пухнасті хмаринки пливуть на небі, наче сметана по борщу. Он зайчик-стрибунець, а за ним злий крокодил, який хоче його проковтнути. Ще довго можна споглядати це небесне кіно, але очі опускаються вниз. І там гарно: золото під ногами спускається з пагорба і врізається в зелене море, що заполонило все навкруги річки. Лиш невеличка стежечка, мов стрічка, знайшла собі дорогу в різнобарвному океані. Спускаючись по ній, настрій злітає до невідомих висот. Тихий гул бджіл, змінюється на оркестр трав, де соловейко задає ритм. Продираючись крізь кропиву і кущі, зустрічаєш вужа. Сшии сшииши ши ши, — невдоволено шипить він, ховаючись в траві. Пугу пугу, — чується зверху. Це мене пугач повчає дивитися під ноги. Але я не зважаю і йду далі. Мій настрій ніхто не зіпсує, адже я йду полювати на головенів. В руках вудилище, яке мені допоможе в цьому.

А ви знаєте які головені в нашій річці? Ви бачили хто ховається в цих потоках? Якщо ні, то ви багато втратили. Це красиві і дужі риби. Їхнє тіло виблискує золотом і сріблом на сонці, а могутні плавники роблять їх швидкими як стріла. Ви спитаєте в чому вони особливі, адже в інших ріках теж вони водяться? Ні, вони не такі, вони інші! Вони рідні, частинка моєї душі. Якщо ви покажете звичайного головеня з іншої ріки селянам, то вони висміють вас, адже у нас звикли до величезних риб. Величезних? Так, в цій невеликій річці вони величезні. Кожний перший як рука до ліктя. Кожний другий — четверть пуда, а то й більше. Але існує легенда, що біля старого кинутого млина живе риба-монстр, чорний головень з пів пуда — кажуть старі люди. Правда це чи ні — не знаю, але як гарно було б, якщо в цих потоках жило «щось» на вісім кілограм.

Ось ми і дійшли до берега, вишитого корінням верб. Перед нами тихий, але швидкий потік. Залазимо в сумку і дістаємо коробочку з «залізними штуковинами», вибираємо одну і прив' язуємо. Тепер можна почати полювати: кидаємо під гілки протилежного берега і ведемо. Немає покльовок — йдемо вверх по течії.

Через півгодини вже дійшов до острова, на якому сторчить поодинока берізка. З обох сторін його омиває могутній потік. Але за самим островом течія не така сильна. Може там хтось є? Беремо круглу, пухку рибку і посилаємо прямо під острів. Кілька оборотів і... Який удар, який удар! Вудилище зігнулося аж до ручки. Треба не дати супротивнику залізти в кущі. Дужа риба здала трохи позицію і опинилася на самому потоці. Добре, що течія на нашому боці, адже ми нижче риби і їй не легко боротися проти нас і течії. Але щось не помітно цього. Мабуть, цій торпеді начхати на нас. Але ж ми тебе відпустимо, правда? Після 10-хвилинної боротьби все таки вдалося взяти цю рибину. А яка ж вона гарна! Кілограма два сталевих м' язів, захованих під золотою бронею. Швидше відпустимо її на волю, адже вона нам дала стільки незабутніх емоцій. Ви знайомі з цими гарними почуттями, коли переміг двобій у такого суперника, а потім подарував йому життя? Якщо ні, то ви марнуєте своє життя!

Так пройшов цілий день, блукаючи вверх по течії водяної змії, яка шипіла потоками. Настрій гарний як і раніше, тепер можна з чистим сумлінням йти додому. Але захотілося ще кілька разів покидати біля млина. Так, ми до нього дійшли, тут по розповідям живе чорний монстр. Ще кажуть, що тут глибоко. Мабуть, метрів п' ять є. Але раптом, я згадав, що забув віддати данину. І як це ж я посмів забути? Заладжу в кишеню і дістаю п' ять копійок. Треба кинути в воду, а то водяний дух буде розлючений. Це не жарти, природа то страшна штука, хоча і гарна. Та ще й ми в самих володіннях водяного духа, деякі взагалі бояться ходити до старого млина, кажучи, що тут нечисть гуляє. Вже сонце сідає і стає моторошно, але велике бажання подивитися хто живе в цій глибині. Беру рибку з великою лопаткою і посилаю в саму глибину. Правда глибоко, рибка йде на глибині два метри, а дном і не пахне. Раптом чую як щось проковтнуло мою приманку і підсікаю. Якщо комусь розповім що робилося далі, то не повірить: стою я і дивлюся як шнур уходить в глибину. Вудилище, здавалося, непотрібне зовсім, ніяк воно мені не могло допомогти, а тільки гнулося під силою того, хто був на гачку. П' ять метрів віддав за одну мить, потім через кілька секунд вже десять, п' ятнадцять, двад... Раптом зупинилося. Але що я не робив — усе коту під хвіст. Це все водяний дух, а я вам казав, що з ним не варто шуткувати. Тепер я не побачу ні монстра, що засікся, ні рибку на яку ловив. Довелося обрізати, бо вже настав час йти додому вечеряти.

Цікава історія трапилася. Може це і насправді був той чорний голавль с пів пуда, про якого так захоплено розповідали в легендах? Але я знаю точно, це не звичайна риба десь на три кіло. Тепер буду згадувати, що тримав на гачку справжнього монстра з легенд.

P.S. Як гадаєте, а можемо зробити так, щоб ця історія стала справжньою?

На то вони й спортсмени...

Настав ранок. Було тихо... А чого завжди ранок? Чого не вечір? Чого не день? Хай буде день: на дворі був день, сонце піднялося високо і було спекотно... А що, в денну спеку може трапитися якась цікава історія? Може все таки ранком почати? Як кажуть: ранок вечора мудріший.

Дуже рано, ранесенько, наш головний герой уже йшов в сторону озера. По дорозі немає чого описувати, степ і поодинокі дерева поблизу дороги не будуть вам цікаві, тож розповім про нашого героя. А що казати? Звичайний спортивний рибалка, екіпіровка на високому рівні: брендовий картуз, гарні не дешеві окуляри, риболовний жилет «як треба» і чоботи. В руках справжній інструмент для ловлі. Так собі і йде на риболовлю. Тільки холодно ще на дворі, все таки рано.

Ось, поки я вам розповідав про якусь екіпіровку, ми вже біля озера. А якщо точніше, то затопленого кар' єра. Раніше тут видобували каміння, а зараз тут вода і ялинки навколо води. Кажуть, що глибоко. Взагалі гарна водойма: берег пологий, трьох ярусний, під водою теж багато ярусів, а вода синя як небо, чиста як сльоза.

Спочатку рибалка спустився до води в одному місті: під ногам плато метрів десять шириною і глибиною пів метра. За ним різка бровка. Спортсмен посилає приманку недалеко, як раз під бровку. Через хвилину дістає малесенького матросика, випускає назад. Через дві ще одного. Потім полосаті закінчились і він, піднявшись на гору, пішов далі.

Знайшовши обрив біля берега, рибалка прив' язав м' якого рака та закинув собі під ноги. Але там нікого не було. Потім закину на середину водойми. Чекав хвилини дві, поки впаде на дно, а потім почав неспішно смикати рака по дні. І там ніхто не обізвався.

Так і пройшло десь дві години. Закид за закидом, ящик з приманками то відчиняється, то зачиняється, а результат нульовий. Вже стає спекотно і через годинку риболовлю слід закінчувати: в степу день жаркий. Але спортсмени не здаються: він продовжує шукати нові потенційно гарні місця і потенційно гарні приманки. Але риба ще той хитрий звір!

В надії все таки щось знайти, рибалка вирішує половити в невеличкому кармані з поваленими деревами. Але то не повалені дерева, вони колись росли в кар' єрі до того, як його затопили. На поверхні зараз тільки їхні верхівки. Взявши черв’ ячка чи п' явку, він підкинув її під самі дерева. Проводку робив дуже тендітну, стараючись держати наживку над дном. І все таки дочекався маленької, але покльовки. Це на перший погляд клюнула маленька рибка.

Відчувши, що гачок в губах, рибина захотіла заховатися в дереві. Рибалка звісно робив все щоб цього не сталося, але тендітне вудилище не могло повністю контролювати велику рибу. Її вдалося втілити свій план. Рибалка був засмучений, але не здався: він тягнув як міг, стукав по бланку, але це не давало результату. Надія згасала дуже швидко. На то вони спортсмени, щоб не здаватися: він вирішив потягнути останній раз, але приклав всю свою силу, що аж було страшно за вудилище. І це допомогло, в нього вийшло витягнути рибу з гілок. Почався двобій вже на чистій воді. Риба тягне в один бік, а рибалка в інший. В цьому пориві, окрилений риболов послизнувся на камінні і впав. Але не розгубився і продовжив боротьбу. Через деякий час, він дістав рибу — це був двокілограмовий окунь. Він був щасливий, держав в руках жаданий трофей, а порвані штани були в крові, але він цього навіть не помітив.

P.S. — Колян, как клёв?
— Та что-то никак, наверное давление!

Нащо держати худобу, щоб на неї бути схожим?

Одного дня, звичайнісінького дня, з щукою сталася цікава історія. Вже не пам' ятаю хто мені розповідав: прадід чи дід, але історія цікава, — розповідав лісовик русалкам, — ось послухайте, а ні, то хоч не заважайте.

Скільки води з того часу витекло — не полічити, а й треба? В ті часи це було, коли люди в нас вірили і боялися нас, не те що зараз... В одному невеличкому лісовому озері, жила величезна щука, була стара, як моя прабаба, ну та, що вас русалок проклинала, бо не любила ваші забави. Так ось, щука була величезна, з десяток пудів. Була сильна, а зуби мала, як ножи. Жила собі і нікого не боялась. Лиш пастухів тривожила, які приводили худобу на водопій. Ви б бачили очі тих небог, які дивилися як їхня худоба кудись зникає. Пастухів багато було, тож з' явилися легенди про якогось чудовиська в озері. Але люди не вірили їм, гадаючи, що ті погано справлялися з роботою і це все вовки творили, а пастухи не могли їх відігнати. Оце дурні люди були, у нас же вовків як три століття не було, їх якийсь богатир перебив... Так ось, жила собі щука і біди не знала.

Раптом з' явився прелесник. Та що ви кажете, лісовик-боровик? — заговорив він, — не було ніякою щуки, це все ваші вигадки! Егее, молодий ти ще, щоб старому указувати! — відповів лісовик і продовжив розказувати.

І зголосилися люди виловити те чудовисько, все таки повірила громада пастухам. Зібралися і вкупі стали думку гадати як його виловити. Гадки погано пошибались і нічого вумного не придумали, вирішили сітку сплести... Сплели, тілько не подумали: сітка є, але вона для звичайної риби, але ж то чудовисько якесь.

То й що далі трапилось? — захоплено питають русалки. Цить, не заважайте! — відповів старий.

Щука ті сітки за мить розірвала і спокійно поплила спати, а люди почали далі гадки пошибать. Вирішили кращу сітку сплести, з гарного канату. Поставили і ждуть: день ждуть, два, а на третій щось потрапило. І справді потрапило: щука попалася. Але тягнуть-тягнуть, а витягнути не можуть. Чоловік десять тягнуло. Щука розізлилася і як хвостом махнула, що полетіли люди в воду — мул жувать.

Так діло не піде! — казали люди. На то вони і держать худобу, щоб на неї схожим буть. Сказала їм одна стара людина, щоб вони не чіпали того чудовиська, а знайшли нове озеро. Природа то опасна штука, краще не чіпать! Але люди як барани, вчепилися рогами і вирішили дрючками чудовисько закидати.

Взяли човна, дрючків наломили, і стали вночі під факелами воду світити. І побачили теє чудовисько: на рибу схоже, але величезне, як два воли завдовжки, і як дуб завширшки. Вилупили очі і роти роззявили. Але якась паскуда закричала «кидай». Ті дурні й почали дрючками кидати. А щуці боляче, вона розізлилася та як човен вдарила, що вони аж підскочили. Ви б бачили як вони тікали, один від страху в дуб врізався... Оце сміху було. Судно втонуло, ніхто і не рятував.

Довго вони боялися навіть підходити до водойми. Весною почалась велика повінь, і все поглинула вода. Лиш літом вода впала. Але люди не заспокоїлися: один розумник запропонував озеро спустити. Так і зробили. Тілько чудовиська і слід пропав, лиш на дні пустого озера лежало їхнє потоплене корито.

Отож люди свого добилися. Але мій прадід з них кепкував, кажучи, що толку не було! А й справді: не озера, не чудовиська, нащо сили і час змарнували? Та люди такі створіння. Вони і зараз роблять все без глузду, що буде далі — не зрозуміло. Та лісовику було все одно, ліси зрубають і стане польовиком, а там що буде те й буде...

P.S. Людина цар природи чи звичайна «худоба», що знайшла сміливість з' їсти капусту на городі?